«Свобода» – не ОУН, Тягнибок – не Коновалець… Або по справах їхніх впізнаєте їх

Люди, що слідкують за діяльністю ВО «Свобода» та її лідера Олега Тягнибока, напевно пам’ятають, як у одному з чисел «свободівського» офіціозу з однойменною назвою напередодні минулих виборів було надруковано статтю з промовистою назвою «Хто фінансував Коновальця і ОУН і хто фінансує «Свободу»? Тоді саме таким чином, тобто поставивши себе на один щабель з легендарною націоналістичною організацією минулого, чильники «Свободи» вирішили тоді від мазатися від чисельних звинувачень на свою адресу в фінансуванні за рахунок антиукраїнських сил.

Ті ж слова були повторені лідером ВО «Свобода» Олегом Тягнибоком декілька тижнів тому, під час його візиту до Луганську, де саме зі звинуваченнями, в тому числі, в непрозорих джерелах фінансування був пов’язаний вихід зі «Свободи» тамтешнього активу-радикально налаштованого членства, та мій особистий вихід з партії та з посади голови обласної організації.

На перший погляд пан Тягнибок, прикриваючись ім’ям полковника Євгена Коновальця, має рацію. Тобто і тоді і зараз за спинами націоналістів немає великого капіталу, отже, можна і треба брати кошти у тих, хто дає, тільки б йшли вони на українську справу.

Але Диявол, як відомо, криється у дрібницях. Так саме і тут. Усе б і нічого, але…

Адже ж «Свобода» – не ОУН. І сам Тягнибок – далеко не Коновалець.
Почнемо з всім відомих фактів. Так, Провід передвоєнної ОУН на чолі з Коновальцем дійсно співпрацював і з Абвером і з політичним колами Литви, Німеччини, інших країн, що були ворогами або супротивниками Польщі, з якою боролися оунівці. Але ж отримані гроші Коновалець спрямовував куди? Правильно, на націозахісні акції. Як от: планування замаху та вбивства ката західних українців польського міністра Броніслава Перацького, відповідального за пацифікацію селянства. Інші, менш відомі теракти, захист ув’язнених бойовиків, випуск листівок, тощо. Навіть уславлена Карпатська Січ, до організації якої доклала руку ОУН і яка захищала Закарпаття від мадярів – це також зброя та амуніція для вояків, що коштувало чималих коштів.

А тепер придивимося пильніше до РЕАЛЬНИХ справ тягнибоківської «Свободи». Якщо судити по ЗМІ, то нібито маємо бурхливу патріотичну діяльність. Але… Знов «але»…

Ось, для прикладу, широковідомий нещодавній київський Марш на захист українського футболу. І справді, видовищна акція, багато молоді, але куди і головне, ПРОТИ КОГО спрямували очільники «Свободи» енергію фанатів та рядових «свободівців»? Не на боротьбу за задекларовані благі наміри, а фактично проти одного з футбольно-бізнесових кланів-братів Суркісів, що давно є кісткою у горлі іншого футбольно-бізнесового клану – донецького. І зовсім свіжі події з намаганням усунути Григорія Суркіса від керівництва ФФУ стали яскравим підтвердженням того, за чий інтерес воювали Тягнибок і Ко, звичайно ж, отримавши відповідний зиск з цього. І де тут національні інтереси, де національна справа? Є тільки бажання підігрувати одним олігархам проти інших, як то кажуть, за дрібний прайс.

А от приклад інший. Всі пам’ятають скандал, що був вчинений групою функціонерів «Свободи» на чолі з Андрієм Мохником та Ігорем Мирошниченком під час відкриття у столиці провокаційної виставки спонсорованої нардепом від ПР В. Колісниченком та відповідними польськими антиукраїнськими колами під назвою «Україно-польска різанина на Волині у 1942-1944 роках»?

Яке шоу, десятки телекамер, «свободівські» «герої» сміливо кидаються на оскаженілих російсько-польських шовіністів. Але все враження від цієї вистави псується одним маленьким штришком: коли того ж Мирошниченка затримала міліція, його через декілька годин потому відпустили …за дзвінком того самого нардепа від ПР Колісниченка, проти якого він нібито протестував. Така собі взаємовигідна співпраця з обопільного розкручування та пір допомоги одне одному…. Дуже нагадує гру в чотири руки, або ж, користуючись футбольною термінологією, договірний матч.
І знову риторичне питання – де тут національний інтерес, якщо крім особистого піару одного з очільників «Свободи» жодних інших результатів немає.

А ось іншій заступник Тягнибока – молодий Андрій Іллєнко, котрий відповідав у партїї за проведення маршів проти нелегальної міграції та протестні акції проти візиту в Україну патріарха Кирила. І коли мєнти «в’язали» рядових учасників акції проти візиту патріарха Кирила, Іллєнко за дивним збігом обставин залишився осторонь. Так, ніби то це не він офіційно виступав організатором цієї акції. Дивна поінформованість міліції щодо моменту затримання. Склалося враження , що ролі та обов’язки були чітко розплановані заздалегідь. Про що це говорить? Адже дивно, якщо генерал кидає військо на поталу супротивнику, а сам ховається у кущах. Покидаючи місце затримання учасників акції Іллєнко нагадував Мальчиша-Плохіша , який сумував за неотриманням за зраду печивом та розмірковує над тим , що з хлопцями якось негарно вийшло-затримали всіх.

І так в усьому. Радикалізм на словах і боягузливе ховання по кущах на ділі.
Це лише декілька прикладів «свободівського» активізму, але навіть вони наочно демонструють ту тезу, з якої я почав: «Свобода»- не ОУН, а Тягнибок- не Коновалець. Хоч як би Олегу Ярославовичу не хотілося убратися у шати легендарного полковника. Бо ж слова словами, але…
Але діла не дозволяють.

Записано ,відредактовано, підготовлено до друку О.Блюміновим під час інтерв”ю з екс-головою ЛОО ВО « Свобода» Снєгирьовим Д.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s