Казка на ніч.

СРІБНІ СТРУНИ 

Лідія Нестеренко-Ланько

Іванко не хотів спати і довго крутився у ліжечку. Лежав з відкритими оченятами і слухав як падає дощ. Краплі злітали з покрівлі, наче молоді яблука і гупали по підвіконню чітко й монотонно:”Кап…кап…кап… „ Хлопчик почав рахувати: один, два, три,… і тут враз почув як в кутику за пічкою, де лежав діда кожух, щось почало бубоніти. Подумав, що це миші шолудять просом, під дідовим кожухом і напихаються ним, поки дідуную напуває своїх овечок.
„Треба негайно покликати Митика,- подумав Іванко ,- він з ними порядок зробить,- додав,- а дідуню буде спати міцно, бо сьогодні він зробив зі мною багато роботи. Стригти вівці, то не забавка,- говорив з собою хлопчик,- треба силу і терпіння мати, бо вівці, то такі примхливі, як бабині кози. Та кози , може, ще прикріші, як не хоче слухати, то ти її ні словом, ні прутом не навчиш. Овечки лагідні… особливо маленькі ягнятка… Моя Кримка, то таке ніжне сотворіння, а знає мене як. Я лише у стаєньку а воно: „ бе-гее… та так лагідно, що в мене, навіть, гнів на козу Білку минає…”
– Беее- геее…- почув хлопчик біля вуха і хотів захувати повні страху очі повні під теплий гуцульський плід, але передумав, витягнув голівку і оглянувся нвколо.
– Хто це?- запитав Іванко, сів на ліжко і потер рукою очі.
– Хе-хе-хе, то я , хе-хе-хе ,- виглянув з – під дідового кожуха патлатий чоловічок. Маленький, клишоногий із сивою борідкою, він мав голий повний животик і це робило його неповоротким та смішним.
– Ти хто такий? Звідки ти тут взявся? – запитав здивований хлопчик, а чудик від крику почав плакати, стогнати, як старий нічний пугач, що всіх лякає у лісі
– О- йо-йо-йой…, – почав качатися у розпачі Чудик і впав з лежанки на підлогу, а потім підскочив на лавку, сів на неї і звісив до долу волохаті ноги, трохи схожі на лапи, але пальці у них були такі смішні, покручені, бо дивилися вони у різні сторони.,- я – Сновида, Баєчник. Я – старий лісовий дідуган,-настрахаю тебе так, що ти цілу ніч спати не будеш, – заторохкотів він дуже швидко,- ось візьму і так тебе злякаю, що ти верещатимеш на весь голос, та його в тебе не буде, бо я ж заберу його, і ніхто не почує твій крик, твої руки будуь тремтіти зі страху. Волосся стане дибом, наче телевізійна антена – він став на лавку- підняв вгору свої тоненькі волохаті руки і з його горла полинув то жалісний дитячий плач, то важкий старечий стогін..- ги- га- гі,- кричав Сновида і туркотів ногами й усім тілом. Наганяв страх на Іванка і чекав, коли він від переляку закричить. Але хлпчик був не з лякливих, бо з дідусем і бабусею він все своє маленьке життя прожив у лісі, наслухався різних байок про лісові чудиська і зовсім не боявся їх, бо знав, що вони вміють лише лякати, а щось зробити шкідливе- ні, бо в них нема ні доброго, ні злого серця, вони духи лісу, а духи добрі, лише кожен по-своєму любить лякати малий дітей.
– То ти хатня Сновида,- сказав Іванко,- тобі не спиться і ти з”являєшся посеред ночі й наганчяєш на мене страхи… та ж я тебе не боюся! Ха! Ха! Ха! Який ти смішний…
– А як ти мене розгадав?… Е, я так не граюся! Я шукав хлопчика-страхітька а ти виявився молодець….ууу, – заплакав він і так жалісно застогнав, як грім в горах. Зіщулився, зменшився і почав кривляти гримаси, щоб показати хлопчикові, як він упав у розпач…
– Ну, Сновида, не плач… Якби я знав, що тобі треба, аби я заверещав зо страху, то я б це зробив, але моя стара гітара, що висить на стіні так не любить коли я кричу голосно, чи плачу. Вона зразу відповідає мені луною мого голосу і від цього стає сумно…
– А ти поплач, я дуже люблю дивитися, коли діти плачуть…- сів на край ліжечка Сновида і почав вмовляти його,- щоб заплакати, треба сильно потерти собі кулаками очі, ось так,- Сновида тер своїми маленькими кулачками очі і сльози з них полилися, як цівка з ведра.
– Скажеш таке,- заперечив хлопчик,- що я вереда-дівчисько , чи рюмса яка, щоб плакати… А хочеш я тобі на гітарі заграю. На ній так гарно мій тато геолог грав, що у лісі птахи переставали співати. Я не вмію, як мій тато, але одну пісню тобі загараю…
Іванко зіскочив з ліжечка підбіг до стіни. На ній, на великому міцному цвяху, висіла гітара. Вона радісно забриніла в руках хлопця і Сновида почав танцювати босоніж, наче дзига. І тут відкрилися двері. Гітара враз замовкла. Іванко впав у ліжечко і міцно закрив очі, а Сновида утік за припічок великої гуцульської печі і сховався під дідів кожух. Одним словом стало так тихо, що знов було чути як капають краплі дощу .
– Дивись дідо, а наш Іванко спить так міцно, що напевно третій сон бачить…- сказала бабуня, розстеляючи своє ліжко.
– Що значить наробилася дитина,- додав гордовито дід,- весь у батька пішов, такий як він справний буде.. кхе..кхе.
Тиша розгляглась по кімнаті великим пухнастим котом і, навіть, Мицик не смів муркнути вві сні , такою солодкою була вона.
Не спав лише Сновида. Йому захотілося скласти страшну байку, щоб завтра все ж настрашити Іванка, бо він ніяк не міг жити без шкоди, але причаївшись у кутку печі нічого не міг придумати. Та враз він побачив блискучу Гітару, яка лежала біля хлопчика, схопив її і вискочив до клуні. Місячне сяйво проклало срібний промінь крізь шпарку і струни гітари почали виблискувати, наче хтось посипав їх сріблом. Сновида притулив до себе гітару, вдарив по струнах і почув як сумно і гірко застогнала вона у його руках.
Луна покотилася по горах, по лісах аж до водоспаду, до того місця , де був глибокий вир. Закрутилася вода, завертілась і з виру води вийшов Привид Іванкового батька.
Високий статний Він попрямував на плач гітари до свого дому. Сподівався побачити сина, а зустрівся із Сновидою.
-Що ти тут робиш?- спитав Привид у Сновиди, – прийщов лякати мого сина? Надарма. Він не з лякливих. Так що йди, звідки прийшов…
– не піду.. і не жени мене … хіба ти не бачиш як я розпинаю струни гітари і вигадую на ній страшну музику, щоб нею розбути і налякати всіх …Сьогодні він мене неприємно вразив. Не злякався! Уявляєш!!!
– Молодець,- усміхнувся Привид,- він справжній легінь і я гордий від того,- гітара весело бренькнула:
– Він мужній і я дуже його люблю, особливо, коли починає грати. Тільки от струни мої старі, протерлися, брязкотять а не грають, через те мені здається, що я вже зовсім стара і нікому не потрібна. Лякає думка, щоб Іванко не викинув мене на піддашшя…
– Ох, як добре буде,- затанцював Сновида, – стара гітара не грає, а реве, а я тим ревом всіх дітей лякати буду. Страшні сни наганятиму… Зроблю це так страшно, що все у лісі від мого реву тремтіти буде…- Сновида знову вдарив сильно по струнах. Вони не витримали і луснули. Від шуму розбудився Іванко. Побачив гітару з обірваними струнами і з гіркотою притулив її до себе . Він не плакав, бо вважав себе дорослим і пам”ятав слова свого тата: „Справжні мужчини ніколи не плачуть..”
Сновида заховався під стріху і скубав собі зі злості бороду. Прикро йому було, що він наробив такої шкоди. А може відчув як сподобався йому хлопець, бо після сніданку бачив , що Іванко намазав на хліб мед, поклав його у постолята і почав шукати сновиду, щоб пригостити. Та той не вийшов, бо дуже вже соромно було йому за свою шкоду.
На другу ніч Іванко знову довго не міг заснути. Він чекав що ось- ось прийде з гуркотом, криком і вереском Сновида, буде лякати його, але Баєчник не показувався. Він сидів на сосні і чекав, коли із-за хмар вигляне молодий місяць і прокладе свою срібну стежку до віконця хлопчика. Місяць знав, що Сновида попросить у нього срібне проміння для струн Гітари. Так і сталося. Місяць подарував срібні струни. Гітара почала грати і залунала прекрасна музика. Її почув Привид Іванкового батька і прийшов на звук, щоб послухати мелодію, полюбуватися солодким сном свого сина і розтанути із світанком.
Коли хлопчик спав, то крізь сон почув ніжну мелодію гітари. Він пам”ятав її з самого дитинтва. Її грав колись його тато. Він відкрив очі, подивився на стіну. На ній висіла, як нова, блискуча гітара і тихо бриніла срібними струнами, а по них танцювали сонячні зайчики… Іванко взяв її в руки і мелодія ніжної пісні покотилася далеко в гори. Вітер біг по верхівках дерев. Він запршував Весну на білий танець.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s