Чотири думки про те, чому Україна – не Естонія

Цікава стаття на УП, дякую знайомій, яка надіслала лінк.  Схожі думки і відчуття пережила нещодавно і навіть були ми одночасно в Талліні. Я чесно закохалась в це місто, про це я ще напишу і опулікую більше сотні фото, які я зробила там.

Отже стаття –

Анастасія Зануда _ Четвер, 14 жовтня 2010, 11:42

Моя тижнева осіння відпустка в Естонії збіглася у часі із візитом до Таллінна українського прем’єра Миколи Азарова. І хоча у відпустці принципово не стежу за новинами, кілька разів телевізійний пульт у готелі клацнув на кількох обличчях, – і як у жарті початку 90-х, "довго перечитував пейджер, багато розмірковував."

Думка перша, аеропортна

Зазвичай в Естонії я починаю відпочивати ще в талліннському аеропорту. Літак пришвартовується виключно до "рукава." 10 років тому, коли я вперше потрапила в Таллінн, аеропорт був незвично чистим і затишним, але дуже маленьким – він нагадав мені летовище у Сімферополі, куди навіть летіти з Києва так само близько півтори години.

Тепер талліннський аеропорт, реконструйований за гроші Єврокомісії, пропускає до 5 мільйонів пасажирів, включно із транзитними, а 400-тисячна естонська столиця щороку приймає понад 2,5 мільйони туристів – стільки ж, скільки і Санкт-Петербург, і вдвічі більше, аніж усе населення Естонії, що становить 1 мільйон 342 тисячі осіб.

У світлій, чистій, по-скандинавськи простій і затишній будівлі аеропорту все зрозуміло і логічно – паспортний контроль, отримання багажу, митний контроль і хол із обміном валют.

 

Валіза, яку я принципово не загортаю у плівку, як завжди, пошматована: цього разу з неї збили останній замочок, який я вішаю лише заради того, аби в дорозі на валізі не розходилася "блискавка," всі кишені розкриті. Це – останнє "вітання" з Батьківщини, адже після жодного іншого аеропорту світу з моєю валізою таких перетворень не відбувається. Повністю струшую "порох" Батьківщини зі своїх ніг у вестибюлі аеропорту, де до мене не кидаються чоловіки в адідасівських штанях, що вигукують "девушка, таксі, таксі."

У Таллінні я без сторонньої допомогу знаходжу таксі – вони стоять невеличкою чергою, одразу біля виходу. "Перевиховання" талліннських таксистів було однією із перших справ місцевої влади після того, як  Естонія повернула незалежність. Тепер таксі, із якого для багатьох відвідувачів Естонії починається знайомство з цією країною, – це чиста, сучасна машина, в якій не тне тютюном, не грає Шансон чи Руське радіо, водій не у шортах чи "треніках," і в якому платиш виключно за лічильником. Дістатися від талліннського аеропорту до старого міста коштує вдвічі дешевше, аніж з Лівого берега в Києві до аеропорту в Борисполі. Утім, до центру міста можна дістатися і автобусом, комфортним і пристосованим для пасажирів із валізами. Це коштує 20 крон, або 1.3 євро.

Думка друга, подорожня.

Легені одразу відчувають незвичну чистоту повітря (інший бензин), очі дивуються на якусь непристойно малу кількість "мерсів" та "джипів," вухам незвично від відсутності звукового сміття. В Естонії мало хто гучно розмовляє по мобільнику у громадських місцях чи у транспорті. Зазвичай, просто просять передзвонити, і не починають життєво-важливих розмов на кшталт "ну, а ти? – а він що?". З часом в Естонії, так само, як і у Фінляндії, що виробляє Nokia, або у Швеції, батьківщині Ericsson, складається враження, що люди взагалі живуть без мобільних телефонів. Насправді ж, рівень розвитку технологій такий, що дозволяє естонцям не тільки голосувати через Інтернет, – все більше людей віддають перевагу роботі у "домашньому офісі", не створюючи автомобільних пробок і працюючи у комфортних для себе умовах у своїх одно-двоповерхових котеджиках із неодмінною низькою та прозорою огорожею та галявинкою перед входом.

День у Таллінні, і я вирушаю на Сааремаа, найбільший острів Естонії. Їду майже через усю країну. Крім звичного приємного "ш-ш-ш-ш" нормальної європейської дороги, відремонтованої так само частково за гроші ЄС, чудові осінні краєвиди із золотими березками та темними соснами, відсутність сіл і велику кількість хуторів, звертаю увагу на нові речі. Наприклад, вздовж багатьох доріг прокладені нові стежки для велосипедистів, якими вже активно користуються. Або свіжий ремонт на поромі, що з’єднує велику землю із островами – Міху та Сааремаа.

Думка третя, телевізійна

Врешті, вже у готелі на Сааремаа, між ранковим та вечірнім запливом у басейні та виходом на каву у центр містечка, клацаю по телеканалах. На Euronews естонський прем’єр Андрус Ансіп дуже пристойною англійською розповідає про перехід Естонії на євро, заплановане на 1 січня наступного року. Це живий діалог із журналістом, який ставить досить провокативні питання. Прем’єр намагається аргументовано на них відповісти, пояснити логіку дій уряду, хоча, зрозуміло, що питання дуже і дуже неоднозначне.

Згідно із вересневими опитуваннями, детально розуміють порядок переходу на євро 89% населення Естонії. При цьому сам перехід на євро підтримують 52% естонців. Серед тих, хто не підтримує, – більшість із так званої російськомовної спільноти. Вони бояться стрибка цін через перехід на євро. Їх уособленням є бабуся із іншого випуску новин, яка цілком могла би бути прихильницею київського мера Черновецького, аби жила в Україні. Вона каже: "Нас обдурять, як і раніше." Щоб цього не відбулося, за півроку до переходу на євро, тобто, від липня цього року, і півроку після переходу на євро, ціни в естонських магазинах, ресторанах, кав’ярнях вказуються у двох валютах – кронах та євро, і покупці самі можуть рахувати, чи їх "обдурюють." Свій моніторинг провадить також і Союз споживачів, незалежна організація, що відстежує динаміку цін на "товари народного споживання". За останніми звітами цієї організації, вимоги про дублювання цін двома валютами виконують 72% компаній.

Етнічні естонці, якщо і не підтримують перехід на євро, то з ностальгічних почуттів до естонської крони, яка для багатьох і досі пов’язана зі здобуттям незалежності майже 20 років тому. Чесно кажучи, я й сама збережу кілька естонських центів із дубовими листочками – одним із символів країни. Але попри ностальгічні почуття до крони, згадую розмову із знайомими естонцями десь у квітні 2004 року – напередодні приєднання Естонії до ЄС. Тоді вони казали, що дуже добре усвідомлюють, що таке життя у союзі, навіть якщо він не Радянський. Але, казали вони мені тоді, у разі, як повториться ситуація 1939-1940 років, коли після підписання пакту Молотова-Ріббентропа Естонська Республіка припинила існувати лише за кілька днів, і була окупована СРСР, можна сподіватися на те, що хоча б хтось помітить зникнення держави-члена Євросоюзу. До того ж, якщо наприкінці 30-х економіки Естонії та Фінляндії були практично співставними, то у 1987 році ВВП на душу населення у Фінляндії становив 14 370 доларів, тоді як у радянській Естонії – 2 000 доларів на душу населення.

Поки я згадую цю розмову, на Euronews Андрус Ансіп веде далі – каже, що понад 80% естонської зовнішньої торгівлі припадає на країни ЄС, і що дві -третини розрахунків вже відбувається у євро, а відтак, перехід країни на євро спростить та пришвидшить ці розрахунки. Крім того, перехід на євро, за його словами,  дозволить ще більше спростити процес залучення іноземних інвестицій в Естонію. Утім, у другій половині 90-х з усіх країн Центральної та Східної Європи Естонія отримала найбільше іноземних інвестицій у розрахунку на душу населення. За оцінками експертів Світового банку, вона також входить до першої десятки у рейтингу із легкості ведення бізнесу серед 162 країн світу.

Чи справдяться прогнози естонського прем’єра – можна буде перевірити менше, ніж за рік. А поки що те, що Естонія приєднується до зони євро, свідчить, що її головні економічні показники відповідають Маастрихтським критеріям – а це, передусім, мінімальний дефіцит бюджету, мінімальна інфляція і стабільність курсу. Хоча за попередній кризовий рік інфляція в Естонії сягнула рекордних 10%, цього року уряду вдається утримувати навіть невеличку дефляцію – 0.4%. Крім того, традиційна жорстка бюджетна політика естонського уряду, яка у передкризові роки дозволяла утримувати профіцитні бюджети, а під час кризи підтримала стабільність естонської економіки, на відміну від її сусідок – Латвії та Литви, які провадили більш м’яку політику бюджетних витрат, за яку тепер розплачуються, позичаючи мільярди у МВФ. Ще одну вимогу Маастрихтських угод – стабільність курсу національної валюти, естонці, де-факто, виконують уже 18 років, жорстко прив’язавши крону спочатку до німецької марки, а згодом до євро.

Слухаючи естонського прем’єра, згадую, що і український прем’єр має бути у цей час в Таллінні. У випусках новин естонського телебачення – нічого, але, може, я щось пропустила. Між фінськими, німецькими, шведськими програмами та BBC і CNN знаходжу знайомий за картинкою і звуком черговий "ментовський" серіал. Це телеканал Інтер+, на якому згодом з’являються українські новини російською мовою. Що тут скажеш? Не просто вчорашні обличчя, а обличчя з іншого життя. Хіба для них щось значать слова естонського прем’єра про те, що якщо Естонія чогось і навчилася у процесі приєднання до ЄС, так це того, що справжні реформи відбуваються передусім для користі власних громадян, а не для виконання вимог ЄС. Дарма я порушила свій принцип не дивитися новини у відпустці.

Звісно, я не сприймаю Естонію виключно у рожевому кольорі. Бабуся, що продавала скромні букетики та плетені власноруч маленьки пін’єтки біля воріт Віру в самому центрі Талліна, знаю, могла б розповісти іншу за настроєм історію. Але відвідавши Естонію кілька разів, не можна не помічати стійких змін на краще.

За 10 років мого знайомства із Прибалтикою, я назбирала колекцію пояснень, чому Україна не змогла розділити її шлях після здобуття незалежності. Дехто пояснює це розмірами балтійських країн, – мовляв, маленьким державам завжди легше мобілізуватися і змінити курс. Інші вважають, що справа в тому, що вони менше за нас зазнали радянську систему, і що на початок 90-х в цих країнах ще жили люди, які пам’ятали, як було до "совєтів." Але насправді всі три прибалтійські республіки, дарма, що видаються однаково блондинисто-незворушними для нас, є дуже різними. Естонські середні зарплати та пенсії суттєво відрізняються від латвійських та литовських. Середня естонська зарплата складає близько 822 євро проти 632 євро у Латвії та 595 у Литві. Середня державна пенсія в Естонії складає 305 євро, тоді як у Латвії – 250, а у Литві – 216 євро на місяць.

Від когось чула ще одне пояснення – після "визволення" Радянською армією, відсоток російськомовного неселення в Естонії був набагато меншим, аніж в Латвії та Литві. Навряд чи це є вичепним поясненням, але щось у ньому є.

Думка четверта, прикордонна

На користь цього аргументу свідчать  мої останні "прикордонні" враження від цієї відпустки в Естонії. Літак Estonian Air починає злітати. Лунає звичне прохання відключити всі електронні прибори. Мій російськомовний сусід позаду починає телефоном з’ясовувати у дружини якийсь номер в Україні. Вона диктує йому всю телефонну книжку. Зробити зауваження? Але людина явно поводиться за принципом "закони написані для дурнів, а я не дурень." Нарешті, правильний телефон продиктовано, він радісно повідомляє дружині "Ми вже злетіли,"  і відключає телефон. Решту півтори години у повітрі він розповідає своєму сусіду про те, як естонці "пресують" російськомовних співгромадян. Монолог лунає достатньо голосно, аби і я слухала все про те, як "лікарів із золотими руками змушували вчити ту кляту естонську." Чому лікарі із золотими руками не повернулися до Росії, де вони б легко знайшли роботу і їх ніхто б не змушував вчити естонську, і чому не можна вивчити мову країни, яку ти вважаєш кращою, якщо ростиш там дітей, залишилося таємницею. Риску під цим монологом підбила фраза про те, що "онука, хоч і знає російську, не хоче нею розмовляти."

А потім все розгортається, як у плівці, що грають з кінця на початок. Черга на паспортний контроль, очікування пошматованої валізки, стіна із чоловіків у "треніках", які вигукують "таксі, девушка, таксі," очікування викликаного телефоном авто, водій, який одночасно курить, слухає Русське радіо, говорить по одному мобільному телефону, а на другому набирає смс-ку. Ми з’їжджаємо з бориспільської траси, де ще можна було ледве розрізнити характерний "ш-ш-ш-ш" нормальної дороги. Ми ледь не потрапляємо в аварію, після чого я наважуюсь попросити заховати всі телефонии до мого під’їзду. Далі – німа сцена. Здрайстуй, Родіна!

Анастасія Зануда, Українська служба Бі-Бі-Сі, Київ

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s