Вийшла стаття на сайті Українського ТИЖДНЯ – Чому Україна – не Естонія?

Зареєструвати фірму з супровідними зверненнями в усі інстанції і автоматичним заповненням усіх документів за 18 хвилин, вступити у виш у перший же день набору, здати податкову декларацію за 5 хвилин з власної оселі – не фантастика, а реалії. Щоправда, не наші – естонські. Деякі з них навіть є у Книзі рекордів Гіннеса.

Ще б пак, адже Естонія має найглибше проникнення електронних послуг держави на пострадянському просторі. Інші приклади – Азербайджан, який нині впроваджує електронну систему  на базі естонського досвіду за моделлю X-Road, що охоплює всі сфери життя країни. Грузія використовує сервіс PKI-сертифікації, і мало хто, вивчаючи її досвід, знає, що радниками Саакашвілі були саме естонці. Низка країн – на етапі запуску електронних проектів. Це – всі країни Балтії, Албанія, Казахстан, Косово, Сербія, Фінляндія, Росія, ОАЕ. Експертна комісія комітету з транспорту і комунікацій сенату Канади (The Standing Senate Committee on Transport and Communications) зробила висновок, що Канада у цій сфері відстає від Естонії на 12 років!

Натомість в українських реаліях «людський фактор» вже 12 років зводить нанівець переваги системи, яку ми могли збудувати. Зробити це не вдається від часів прийняття першого закону про інформатизацію 1998 р.

Вихід є – тверда політична воля «згори» і впевнений тиск «знизу». Для цього мають об’єднатися громадяни, зацікавлені викоренити корупцію як факт, які розуміють, що прозорість – це не лише зручно і вигідно, це механізм контролю людей, яким ми довірили владу і оперування державними фінансами.

 

У вересні про естонські рекорди на Першому українському форумі з управління Інтернетом дізналися українські ІТ-кола. Втім, нечисленні представники влади, які були на форумі, не відреагували жодним чином, окрім відвертого скепсису. Досвід зацікавив лише тих, хто займається громадською діяльністю в Інтернеті.

«У естонців немає часу розповідати всім про те, що вони роблять, – вони просто роблять», – пояснює учасник громадського руху „Україна 2.0” Світлана Тараненко, яка і «привезла» естонський досвід в Україну. Досвідчений піар-менеджер розповідає: почула про систему е-government випадково, побачила, як вона працює, і «загорілася» ідеєю добитися її впровадження в Україні. «Займаючись консалтингом у сфері застосування ERP, CRM-систем для бізнесу і вивчаючи такі інфосистеми останні 10 років, я можу сказати одне: той, хто грамотно їх застосовує, – завжди у виграші».

Вона наводить приклад: завдяки ERP-системі ресурсний центр залізниць Росії за перший рік впровадження зекономив 20% фондів. Але навіть ці успіхи не можна порівнювати з естонськими за рівнем економії і прозорості.

Наразі пані Тараненко з однодумцями намагається достукатись до чиновників, переконуючи їх у ефективності модернізації країни. Поки що – без особливого успіху.

 

Наші дані – у небезпеці?

Кожне міністерство і установа винаходить власний «велосипед» – від оформлення документів і до ключів безпеки, програмних платформ, на яких побудовані внутрішні інфосистеми. Майже завжди вони несумісні між собою, і жодна не працює на виключення з обігу паперових еквівалентів документів.

Ще б пак, адже документообіг більшості установ приватизований. І багато баз даних, які містять конфіденційну інформацію про громадян України і мали б бути предметом суворої охорони СБУ як об’єкт нацбезпеки, перебувають навіть не в Україні, а на серверах офшорних компаній. Часто-густо ці фірми не лише є монополістами з доступу до цінних даних, а й справно отримують за співпрацю з держустановами сотні мільйонів роялті. Як, скажімо, фірма ЄДАПС, яка єдина має право на видачу закордонних паспортів. Які «чорні» гроші циркулюють у цій сфері – можна лише гадати.

Ось і «висять» ці питання без законодавчого вирішення більш ніж 12 років. Цілісного бачення та охочих очолити проект «електронне прозоре об’єднання України» немає донині. Кожен чиновник тягне ковдру бюджету на себе, а ми спостерігаємо корупцію та розростання державних витрат.

Тим часом в Україні не перший рік працюють НДІ Держспецзв’язку, який розробляє програмні платформи та систему конфіденційного зв’язку, Інститут кібернетики, Інститут проблем реєстрації інформації, Інститут програмних систем НАН та Держкомітет з питань науки, інновацій і інформатизації, який за час свого існування вже тричі змінив назву і статус.

На тлі таких масштабів діяльності нелогічно, що маленька Естонія змогла обігнати навіть Канаду, а ми – тупцюємо на місці, звично нарікаючи на брак коштів. У чому ж секрет?

 

Контролював особисто президент

«Все почалося з грошової реформи у 1990 році, – розповідає «Тижню» член е-урядової лабораторії Естонії Арго Леєтмаа, який виступив на вказаному Форумі. – Була потреба в нових базах даних національного реєстру жителів. Коли були створені три реєстри, їхні розробники почали спілкуватися між собою. Звісно, була серйозна підтримка з боку президента пана Леннарта Мері, який взяв хід проекту під особистий контроль. Наступний проект мав назву «Стрибок тигра»  – кожну школу, інститут, село обладнали комп’ютерними класами і підключили до Інтернету. У 2000 році з’явився проект системи X-Road як безпечного «хребта» для об’єднання та передачі інформації між базами даних. X-Road була готова в 2002 році. Успіх X-Road має три однаково важливі складники: технології, юрисдикції, організації».

Рушійною силою електронних реформ, згадує пан Леєтмаа, був Леннарт Мері – перший після здобуття незалежності президент Естонської республіки. Практичним реалізатором був Ріхо Окс – гендиректор концерну eGovernance Laboratory. На початку впровадження реформа перебувала під прямою юрисдикцією прем’єр-міністра.

«Естонія мала «привілей» не мати нічого у 1990 році, – каже Арго. – Все мали збудувати з нуля. Не було баз даних, усі рішення створювали і випробовували естонські приватні і державні компанії. Естонія стала ідеальною тест-лабораторією завдяки підтримці влади, організацій і суспільства та швидкості реагування розробників на всі зміни умов і завдання користувачів. Сінгапур здійснював аналогічні реформи у 1995 році. Ідея і спосіб мислення частково взяті звідти, але технологія цілковито інша, а ціна в рази менше, адже естонська система побудована з використанням Інтернет-технологій».

Рішення не позбавить чиновників робочих місць, каже пан Арго, але спосіб обслуговування громадян державою буде структуровано і раціоналізовано:

«У нас більше не існує подвійної роботи щодо аутентифікації, звітності і т.д. Завдяки X-Road усе можна зробити з домашнього або офісного ПК – від реєстрації народження і до смерті – весь життєвий цикл».

Найуспішніші електронні послуги, переконаний експерт, – соціальні. Яскравий приклад – «цифровий рецепт», коли сімейні лікарі виписують рецепт не на папері, а ввівши дані у спеціальну електронну систему. За 3 місяці після впровадження його використовували 75% естонців (у ЄС успіхом е-проекту вважають 25%). Міністерство соціальних справ працювало над цим проектом кілька років, потім створило Центр рецептів, який веде і відповідну статистику. Інший приклад – електронні податкові декларації. Користувачі заповнюють їх удома. Надміру сплачений податок повертається за 1-2 тижні. Послугою користується 90% населення. Реєстрація нового бізнесу в онлайні займе 18 хвилин.

 

Довіряють державі

«Електронні сервіси мають два виміри: вони роблять наявні сервіси кращими і водночас піднімають їх на якісно новий рівень, – каже Арго Леєтмаа. – Послуга стає доступною з будь-якого комп’ютера з Інтернет, немає черг або очікування, тривалих процесів ідентифікації або заповнення паперів. У середньому е-сервіс повертає початкові інвестиції протягом 2-3 років. Це пряме збереження вартості, але не завжди помітний прибуток. Водночас є і прибуткові для держави сервіси. Це залежить від підходу до бізнес-сторони.

На побоювання, що із впровадженням єдиних систем стане простіше стежити за громадянами або з’являться передумови для нечесної конкуренції, естонець відповідає: ідея прозорої держави в тому, що ніхто не зможе непомітно мати доступ до інформації. Щойно хтось намагається отримати дані поза його юрисдикцією – спрацьовує тривожна система. Все можна відновити і точно знати, коли, хто і де порушив обмеження. Цей слід неможливо приховати або видалити. Це, – каже він, – вигідно відрізняє електронні документи від паперових, коли сліди несанкціонованого доступу знайти важко або й неможливо». А «родзинка» естонської системи, додає Світлана Тараненко, – у тому, що дані зберігаються не на локальних серверах, які можна захопити чи знищити. Доступ до баз даних, які знаходяться в Інтернеті, відбувається через складну систему переходів.

«Це насправді питання фізичної безпеки даних. У нас найкращі розробники, але бази даних можна купити на чорному ринку, – каже Світлана Тараненко. – При тому рівні зарплат, які мають відповідальні особи, немає реальної відповідальності за копіювання даних».

 

Процес триває, гроші „капають”

Естонська е-держава пройшла через багато фаз у поліпшенні якості, і Україна не має потреби «наступати на її граблі». Можна спиратися на останні технічні рішення, залучаючи тих, хто зробив інформаційну «утопію» естонською дійсністю.

Законодавче поле, попри неузгодженість окремих законів, Україна має. Бракує головного – менеджера з досвідом, впливом і повноваженнями.

«Інформатизація в наших законах описана як процес, а не як завершена дія, – констатує Світлана Тараненко. – Шалені кошти витрачаються на пошук розв’язання проблем, а не на досягнення результату. Купують програмне забезпечення, техніку, але системності як не було, так і немає».

До речі, НДІ Держспецзв’язку днями презентувало систему «Електронна Україна», на яку там пропонують перевести весь електронний документообіг. Але як вона дозволить Україні стати «безпаперовою» державою – незрозуміло. Програмне забезпечення – не найновіше, та й модель серверного доступу – дорога сінгапурська, а не економна естонська. В України багато зайвих грошей? Чи ми, як Сінгапур свого часу, готові скасувати усі податки для залучення у країну інвестиційних коштів? Чи створимо дійсно єдиний державний орган, який не тягтиме все нові кошти з бюджету, а працюватиме на госпрозрахункових засадах?

 

Закон – лише для „чорних”

Українські діячі й фахівці ринку, які просувають ідею е-урядування в Україні, налаштовані не надто оптимістично.

Е-government – це інструмент держави, яке існує з метою обслуговування інтересів і потреб суспільства, каже публіцист і учасник руху «Україна 2.0» Сергій Дібров. Утім, він не вважає впровадження такої системи корисним для громади, як це було в Естонії.

«За освітою я інженер-системотехнік, з точки зору оптимізації зберігання даних у глобальних базах естонську систему побудовано логічно і оптимально, – каже він. – Але це можливо, лише коли справжні цілі розробників і користувачів збігаються з декларованими і покладеними в основу системи».

Він наводить приклад – організацію онлайн-доступу до єдиного українського реєстру судових рішень. «У що вилилася чудова ідея? По-перше, дані в цій системі не мають юридичної сили. Я не можу знайти аналогічне рішення, роздрукувати, прийти в свій суд і сказати: ось прецедент, ось встановлені судом факти, давайте їх використовувати за принципом преюдиції. Чому? Тому що це непередбачений, хоч і логічний побічний ефект, який не влаштовує авторів і власників. Але головне – цей реєстр неповний. Там немає і не буде справ, що стосуються інтересів „баронів”. А це – крах самої ідеї єдиного реєстру, бо він створює прозорість, яка непотрібна нинішній владі».

Вибіркове застосування закону – альфа і омега будь-якої корупції, і нові інструменти в руках цієї влади, буде то суд, ДАІ чи міська рада, стануть лише корупційними інструментами – дуже потужними і ефективними.

Подібну думку висловлює учасник „України 2.0”, голова асоціації „Українська третейська спілка” Віктор Агєєв: «Державні суди не готові працювати з електронними документами та цифровими підписами. Але насамперед їхні проблеми – у відсутності правосуддя як такого. Тому міняти треба усю судову систему. Наразі альтернативою державним продажним судам є наш третейський суд www.sud-ua.com. Він є зручнішим і дешевшим, оскільки засідання відбуваються онлайн і використовується електронний документообіг. Крім того, в нас немає хабарів і адміністративного впливу».

 

Потрібна точка опори

Ще один камінь спотикання – «різнобій» із реєстрами. «Естонці одразу із здобуттям незалежності провели інвентаризацію всього, що є у країні: землі, житла та всього іншого майна – державного, комунального та приватного, – каже Світлана Тараненко. – Ми ж досі не провели формалізації власності, і тим більше немає навіть принципів приведення реєстрів до сумісних єдиних стандартів».

Тієї ж думки правозахисник Тетяна Монтян, яка не перший рік обстоює ідею формалізації власності в Україні. Вона наголошує: де-юре країна досі належить невідомо кому, за винятком 5-10% майна. Першопричина безлічі корупційних оборудок – закритість даних про майнові права. При цьому за хабар можна отримати інформацію щодо будь-чиєї власності. Натомість в Естонії формалізовано 97-98% землі та будівель, рейдерства немає як явища, а «хрущовки» виглядають, як новобудови.

Аби досягти такого результату, необхідна єдина автоматизована система уніфікованого кадастру з титульною держреєстрацією майнових прав, механізм електронного обміну інформацією між різними державними та приватними структурами.

«Якщо коротко – немає політичної волі, – підсумовує пані Монтян. – Ініціатива «знизу» може щось змінити, але без державної підтримки – іде важко і повільно. Це комплексна реформа, і для її успішного проведення потрібен надвідомчий орган з великими повноваженнями і політична воля особисто президента України».

Втім, оптимізму втрачати не варто. Основу основ – реєстр фізосіб – ми вже маємо, наголошує Сергій Дібров. Тяганина з довідкою про присвоєння ідентифікаційного коду не переросла в основу для реєстру виборців або для бази персональної медичної інформації. Але вже існування реєстру – позитивний фактор.

«Працювати потрібно, розуміючи, що це робота проти системи. При цьому багато змін – наприклад, створення держреєстру нерухомості з прив’язкою до наявних реєстрів фізосіб і ЄДРПОУ – можливі тільки руками держави», – підсумовує Сергій Дібров.

До речі, Микола Азаров 5-6 жовтня відвідав Естонію з метою активізації двосторонньої співпраці. Відтак посол Естонії Яан Хейн заявив, що розцінює цей візит як знаковий і історичний, адже останній візит українського прем’єра в Естонію відбувся 14 років тому. Виглядає, що посадовцям обох країн є про що поговорити.

Джерело

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s