Доброго ранку!

Чи читали Ви оці статті Анатолія Бондаренко?

 

Першу частину читайте тут

Чиновники (політики) конвертують свій статус у гроші і зацікавлені у збереженні діючого стану справ. Державні інститути використовуються в приватних інтересах.

Через введення закритих партійних списків громадяни втратили останні залишки впливу на своїх обранців. Судова система не працює, є корумпованою (як і все суспільство) і не може вирішувати конфлікти між громадянами чи бути запобіжником проти дій влади.

Суспільна угода не виконується – Конституцію та закони порушують на найвищому рівні. Держава не надає навіть ті базові сервіси, заради яких вона існує.

Симулякр, складений на початку 90-тих років із комуністичного держапарату та згоди старих націонал-демократів на хоча-б-якусь-свою-державу, близький до свого кінця.

 

Янукович робить усе, щоб пролізти без черги на дорогах Києва. Однак точно так само нахабно лізуть поперед усіх водії позашляховиків, які "бикують" на дорогах столиці за "правом" власника великого авто.

І точнісінько так само поводять себе люди, що користуються метро у час пік і намагаються забігти на ескалатор збоку, через щілину – а не з основним потоком.

Ріка з хабарів, що тече в будь-який міністерський кабінет, складається з потічків, створених нашими з вами внесками.

Антиеліта поводить себе егоїстично – цікавиться лише поточним, негайним прибутком, не замислюючись ані про майбутнє, ані про свою відповідальність перед людьми.

Однак ця егоїстичність, це намагання отримати моментальну вигоду притаманне багатьом пересічним членам суспільства. Угорі те саме, що і внизу.

З іншого боку, брак довіри між людьми заважає нам спільно вирішувати проблеми, які кожен окремий громадянин не здатен вирішити самостійно.

Якщо нічого не робити, державний устрій трансформується в таку систему, де населення, що постійно зменшується, буде використовуватися як ресурсна база для олігархічних підприємств та для ще більш жорсткого відбору податків у бюджет (який буде розкрадатися ще більш цинічно, ніж тепер).

Щоб змінити ситуацію в країні мало виграти якісь вибори, потрібно змінити суспільство. Завдання дуже складне, однак його можна вирішити. Інакше таке суспільство (і така країна) – приречені.

І тут є перший плюс. У нас настільки великі проблеми, що вони плавно переходять у великі можливості.

Завдяки дослідженням та відкриттям еволюційної психології, експериментальної економіки і теорії ігор, ми знаємо багато нового про те, як утворюється динаміка колективних дій і як змінюються норми поведінки у суспільстві.

Ці знання необхідно використати для того, щоб зробити країну сучасною, а суспільство динамічним і ефективним.

Те, що відбувається зараз в українському суспільстві, цілком підпадає під визначення"трагедія спільного".

Всі люди в суспільстві щоденно грають в так звані "ігри довіри". Ми постійно змушені вирішувати для себе соціальні дилеми. Якщо учасники цих ігор довіряють один одному і співпрацюють – то можуть отримати значний виграш, особливо коли умови гри повторюються багаторазово.

Тоді вони здатні співпрацювати над довгостроковими і взаємовигідними проектами. І відмовитися від моментальної особистої вигоди, щоб згодом отримати значно більше.

Однак якщо один з гравців співпрацює, а інший – ні, тоді той, хто "здав", отримує виграш, а той хто довірився – залишається в серйозному програші. Якщо здають обидва – то вони обидва у виграші, однак у значно меншому, ніж якби співпрацювали.

Тому для "раціонального егоїста" нормальною стратегією є не співпрацювати. На його думку, інший учасник – діє так само як і він.

Більшість рішень, які людина приймає для себе щодня, випливають з саме таких дилем. Писати на стінах в своєму ліфті, якщо пише хтось інший? Переходити через дорогу на червоний? Порушувати свою черговість у пробці, в метро, ще десь, чи ні? Вхопити щось на "халяву"?

Для суспільства у цілому найбільш важливими є соціальні дилеми навколо спільних ресурсів. Скажімо, є спільний ставок з рибою. Ви можете ходити ловити рибу у ставку на вудочку (сподіваючись, що інші жителі вчинятимуть так само), і тоді всі зможуть користуватися цим ресурсом достатньо довго.

Однак якщо ви раціональний егоїст (не вірите в співпрацю), то вважаєте за краще виловити багато риби сіткою – адже інші можуть зробити те ж саме в будь-який момент!

Дуже швидко в озері вже нічого не живе, або на гроші від продажу великого улову ви будуєте паркан і не пускаєте до ставка всіх інших.

Отже, спільний ресурс щезає – він або вичерпується, або його приватизують найбільш активні та безпринципні учасники гри. Таку ситуацію і називають "трагедією спільного".

Трагедія стається тоді, коли група людей не може виробити правила спільного управління спільним ресурсом і поводить себе як набір із роз’єднаних, нездатних між собою домовитися егоїстів.

Це – поточна ситуація в країні.

Державні механізми, призначені для спільного використання, привласнені заради статусу. Всі інші спільні ресурси (земля, державне й комунальне майно, щорічний бюджет – тобто сплачені податки, які мають працювати в інтересах усіх) насправді використовуються в інтересах незначної частини суспільства, яка змогла захопити над ними контроль.

Останній яскравий приклад "трагедії спільного" – Харків, парк імені Горького.

Експериментальні та історичні факти свідчать – країни, де відсутня довіра, де люди в групах, що складають суспільство, не здатні співпрацювати для того, щоб отримувати взаємну довгострокову вигоду, а змушені використовувати тактику "раціонального егоїста", приречені на деградацію та занепад.

Доля таких країн – тотальна корупція, що замінює взаємну довіру та дозволяє хоч якось скористатися послугами системи, нездатність до довгострокових спільних проектів (а значить, і до розвитку), нездатність до оновлення або до змін.

Групи без ефективної комунікації, довіри та співпраці серед учасників, в яких переважають егоїстичні моделі поведінки, а також країна, в якій суспільство складається з таких груп – неконкурентоздатні і не мають майбутнього.

Це – діагноз для сучасної України.

Однак ми стверджуємо, що є можливість змінити стосунки у суспільстві і поведінку людей під час гри у "соціальні ділеми".

За сучасними уявленнями теорії еволюції, люди стали людьми не в останню чергу завдяки тому, що, на відміну від наших найближчих родичів-приматів, навчилися вгамовувати жорстку конкуренцію всередині групи.

Еволюційний підхід

Останні три мільйони років люди жили у групах мисливців-збирачів. І вижили саме ті групи, які гальмували внутрішню конкуренцію за допомогою соціальних норм поведінки.

Тому насправді співпраця між членами груп, що складають суспільство, – цілком природна річ. Норми поведінки (з яких потім утворюється мораль – поширене між усіма знання про те, що робити треба, що можна, а що заборонено) – це еволюційний механізм, який дозволяє групі з такими нормами діяти успішніше, ніж конкуренти.

І в будь-якому сучасному суспільстві ми маємо не лише набір з раціональних егоїстів. Групи лише з такими учасниками давно "загинули" в конкурентній боротьбі за виживання, бо ж є найбільш слабкими.

Більшість будь-якого суспільства складають люди, що готові співпрацювати в ситуації соціальних дилем, але тільки тоді, якщо бачитимуть, що більшість також співпрацює. Таких членів суспільства більше ніж половина, і їх називають "потенційними співпрацюючими".

Третій тип учасників групи, присутній в кожному суспільстві, є також критично важливим для змін у колективній та індивідуальній поведінці – це люди, які, за наявності відповідних умов, готові активно перешкоджати "порушникам" – тим, хто намагається несправедливо використати спільний ресурс. Це, так би мовити, "борці за справедливість".

Ще один важливий експериментальний факт – люди, які здатні ефективно розрізняти і вчитися соціальним нормам поведінки.

Це закладено в нас тим самим еволюційним механізмом виживання. Часто для того, щоб змінити поведінку, не вистачає лише сигналу від інших учасників групи, що якась поведінка є неприйнятною.

Отже, поки у нас вважається прийнятним (на рівні моралі) давати хабарі або кидати на землю сміття – зрештою, кожен із нас так робив, хіба ні? – українці продовжуватимуть давати хабарі і кидати на землю сміття.

Антанас Мокас – мер Боготи, міста, яке наприкінці 90-тих минулого століття вважалося одним із найнеприємніших для життя – у 1997 провів експеримент і показав учасникам спільноти, що їхня поведінка – некоректна.

Щоб змусити учасників дорожнього руху виконувати правила, мер організував групу з декількох десятків мімів, тобто артистів, які показували на міських перехрестях яка поведінка є правильною, а яка – ні.

Іншим кмітливим ходом була кампанія з картками. Всі водії отримали білу і червону картки. Вони показували іншим учасникам руху червону картку – щоб засудити їх таким чином за неправильну поведінку на дорозі, або білу – щоб схвалити дії.

Пропустив пішоходів на переході – отримай білу картку. Лізеш на зустрічну щоб об’їхати скупчення авт – ось тобі червона.

Цей дуже дешевий спосіб перетворив більшість учасників руху в Боготі на представників згаданої вище третьої групи – тих, хто карає (хоча б і символічно) порушників соціальних норм.

Результати Мокаса були вражаючими, але це окрема історія. Нам потрібно придумувати свої способи сигналити про порушення.

Структура успішних груп

Сигнали щодо невірної поведінки (фактично м’яке покарання за те, що норми поведінки не виконуються) – лише один принцип діяльності груп, які можуть ефективно керувати спільним ресурсом (у випадку Мокаса вулицями).

Геніальний дослідник Елінор Остром (Нобелівська премія з економіки 2009 року) опрацювала величезну кількість історичних даних та результатів сучасних експериментів і виділила 8 складових, необхідних для того, щоб учасники груп могли здійснювати ефективний менеджмент спільного ресурсу.

Чим більше в суспільстві груп, побудованих за такими принципами, тим більше шансів змінити це суспільство.

Отже, вивчені Остром успішні групи мають певну структуру. Вони чітко визначають кордони групи. Ідентичність групи, участь у ній та її права на спільний ресурс повинні бути чітко окреслені.

Приміром, парковку у дворі ділять між собою тільки мешканці конкретних будинків, які до цієї парковки прилягають.

Пропорційність між здобутками і витратами. Учасники групи повинні домовитися щодо системи, яка буде винагороджувати учасників за їх внески. Несправедлива нерівність отруює колективні зусилля.

Домовленості, які приймаються колективно. Учасники групи повинні бути здатними створювати свої власні правила та приймати рішення консенсусом. Людям не подобається коли їм вказують що робити, однак вони важко працюють над досягненням групових цілей, якщо вони щодо них домовилися.

Спостереження. Використання Спільного – є дуже вразливим до любителів халяви і тих, хто хоче отримувати максимальний зиск. Якщо подібні стратегії отримання зиску не виявити вчасно, настає трагедія Спільного.

Наявність і співмірність покарання. Порушення правил групи не повинно викликати суперважкого покарання, принаймні на початку. Часто натяк або м’яке нагадування цілком достатні для виправлення поведінки (згадайте червоні кратки). Однак більш суворі методи покарання також мають бути готовими до використання у будь-який момент.

Механізми вирішення конфліктів. Вони мають вирішувати конфлікти швидко і в такі способи, які будуть сприйматися членами групи як чесні.

Визнання прав на організацію. Групи повинні мати повноваження для того, щоб керувати своїми власними справами. Якщо рибалки на якомусь ставку виробили свої правила користування ним, центральній владі краще визнати ці правила.

Нав’язані ззовні правила навряд чи будуть ефективними і сприйнятими в місцевих умовах.

Для груп, що є частинами більшої соціальної системи, повинна бути передбачена багатошарова структура. Попередні рецепти найкраще працюють у відносно малих групах. Суспільство на вищому рівні повинно бути багатоклітинним, коли групи взаємодіють одна з одною, часто на багатьох рівнях.

Остром довела, що за умови виконання всіх наведених правил групи найкраще впораються з управлінням власними справами, ніж будь-який інший метод.

Якщо ж група не здатна організуватися, домовитися і вирішити проблему управління спільним ресурсом, тоді відбувається одне з двох: або трапляється трагедія спільного; або якоюсь зовнішньою авторитарною силою вводиться неефективне централізоване управління.

З чого починати

Отже, починати варто з існуючих груп та активістів. І на цьому рівні необхідно стимулювати норми поведінки, що дозволяють вирішувати спільні задачі.

Ці норми – довіра, взаємодопомога, відповідальність. Мораль повинна бути відмінною від тієї побутової моралі, що є зараз.

Ставлення до халяви, хабарів, нечесної поведінки, невиконання обіцянок – різко негативне.

Що ще може увійти до альтернативних норм поведінки, хотілося б почути від читачів і авторів УП. На відміну від попередніх часів, ми можемо значно прискорити процес створення подібних норм поведінки в групах.

Експериментально доведено, що людина, не знаючи нічого про своїх партнерів по соціальним іграм, здатна значно перебільшувати їх "поганість". Через це люди відмовляються співпрацювати в 30-40% випадків.

А що коли кожен учасник групи буде точно знати, наскільки (в контексті діяльності групи) можна довіряти іншому учаснику, навіть якщо ти його особисто не знаєш? Співпраця буде значно успішнішою.

Такий механізм існує, і один з його примітивних варіантів – рейтинг, або сумарна оцінка для користувача на якомусь веб-форумі.

Для наших груп ми можемо створити аналогічну систему, навіть із криптографічним захистом – уявімо собі, що за допомогою невеликої програми на мобільному учасники моментально зможуть дізнатися про рівень довіри у кожного в системі.

Кожен з вас є творцем своєї "соціальної мережі" в реалі та в інтернеті. З неї і може розпочатися створення самоврядної групи, яка може бути базою для якогось альтернативного суспільного інституту.

Ініціатива "Збережи Старий Київ", коли ламала паркани навколо забудов, була альтернативною судовою виконавчою службою.

Хмельницькі підприємці створили фактично власну міліцію  (у первісному значенні цього слова).

Наступний крок – залучити інших, запустити процес навчання. Одне з найголовніших завдань – змусити все більшу кількість людей замислитися (багато кого вперше) що таке держава і влада?

Чим більше людей перевизначать для себе своє ставлення до цих інститутів, тим краще. Владу слід позбавити ореолу таємничості і вищості.

Перші кроки будуть невеликими – і стосуватимуться, скажімо, місцевої влади і місцевого самоврядування. Окремі активні громади можуть спробувати впливати на формування місцевих бюджетів. Наболіла тема – справжня муніципальна поліція з виборними посадами її керівників.

Взагалі, варто запустити креативний процес – яким може бути самоврядування у ХХІ сторіччі?

Групи, носії альтернативної моралі, повинні постійно показувати на своїх успішних прикладах чому варто співпрацювати і який може бути результат. Такі групи можуть вчити інших громадян різноманітним інструментам і технологіям – можливо навіть за якісь гроші.

Напрямок діяльності може бути який завгодно: від обміну книжками до створення ОСББ.

Приклади того, як відбувалися подібні зміни в суспільстві, в історії вже зустрічалися не один раз.

Крок 1: спочатку невелика кількість людей, що планує робити зміни, знаходять один одного і формують базові групи, учасники яких об’єднані схожим світоглядом та засадничими моральними принципами.

Крок 2: групи і мережі з них починають побудову нових (альтернативних) суспільних, в тому числі владних, інститутів, які з часом покликані замінити існуючі, і залучають під час цієї діяльності нових прихильників, отримуючи масову підтримку.

Крок 3: побудована мережа починає здійснювати тиск на стару систему, щоб легалізувати на найбільш високому рівні норми поведінки, прийняті серед нових груп.

Як правило, система відмовляється. Однак вона все одно не зможе встояти перед новими, альтернативними "центрами сили".

Зараз у країні панує тимчасовий брежнєвізм. Нинішня система – це люди Минулого. Нам треба ставати людьми Майбутнього.

Почнемо з себе. Україна 2.0 – ось чого ми прагнемо.

Анатолій Бондаренко, для УП

Для руху Україна 2.0 вже зроблено місце збору в інтернеті   http://ukraine2.eu/

Приєднуйтесь!

One thought on “Доброго ранку!

  1. А ще є альтернативна судова система: мережева структура з третейським судом у якості інституції для вирішення конфліків http://www.sud-ua.com При цьому ця система цілком легальна, і рішення третейського суди визнаються не тільки учасниками системи, але і державою з примусовим виконанням.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s